English
Русский |
 |
"Нет ничего дороже..."
|
"ПЗО" - пристрій зв'язку з об'єктом - важлива й у якійсь мірі визначальна частина управляючої машини, призначений для підключення її до об'єктів управління (технологічні установки, об'єкти для наукового чи промислового експерименту, різне технічне устаткування, що вимагає контролю і управління).
"ПЗО" УМШП "Дніпро" стало першим у колишньому СРСР. Обгрунтування принципів побудови "ПЗО" було пов'язано з чималими труднощами. Я вже писав про це у своєму "Щоденнику", не хочу повторюватися. До проектування "ПЗО" я залучив молодого фахівця Володимира Михайловича Єгипко, який з'явився в 1958 році. Він то і став "винуватцем" появи терміна "ПЗО", використавши його при написанні звіту по УМШП "Дніпро".
Термін "ПЗО" став загальноприйнятим, зрозумілим "у всесоюзному масштабі", був використаний у цілому ряді книг з цифрової техніки.
Наступною роботою В.М.Єгипко, у якій він показав себе з найкращої сторони, було створення пристрою зв'язку з об'єктом за назвою "Днепр-22" у складі управляючого комплексу "Днепр-2". Він став головним конструктором "Днепр-22". Моя роль як керівника відділу управляючих машин, у якому працював В.М. Єгипко, зводилася, практично, лише до обговорення час від часу результатів його роботи.
Треба відзначити, що "Днепр-22" був набагато більше за масштабом закладених у нього можливостей, чим "ПЗО" УМШП "Дніпро". В.М. Єгипко і його помічники вклали в цю розробку величезну працю, тим більше, що комплекс "Днепр-2", що включає "Днепр-22", призначався для серійного виробництва.
Володимир Михайлович згадує:
"...З моєї інженерної діяльності мені найбільш пам'ятні роки розробки пристрою зв'язку з об'єктом "Днепр-22" обчислювальної управляючої машини "Днепр-2". Воно застосовувалося як у складі "Днепр-2", так і окремо при створенні автоматизованих систем обробки даних і управління складними науково-технічними експериментами. Розробка "Днепр-22" була виконана за три роки (1964-1967). У ній брала участь група співробітників відділу управляючих машин (керівник відділу член-кореспондент АН УРСР Б.М.Малиновський) у складі: В.М.Єгипко, А.З.Шор, А.Т.Мизернюк, Л.В.Калашникова, О.В.Палагін, а також ряд співробітників інших відділів Інституту кібернетики АН УРСР.
Це був досить складний багатофункціональний пристрій, побудований на елементах з малим ступенем інтеграції й мав кілька тисяч таких елементів. Елементи монтувалися в субблоках способом навісного монтажу за допомогою пайки. Субблоки, у свою чергу, поєднувалися в загальну схему в шафі за допомогою рознімань, контакти яких з'єднувалися між собою припаяними до них численними проводами. Тому кількість місць пайки була дуже великою і від якості пайки в значній мірі залежала працездатність пристрою.
Основні зусилля нашої групи затрачалися на виявлення місць неякісної пайки. Це робилося досить простим, але дуже ефективним способом. Субблоки по черзі виймалися із шафи, але залишалися з'єднаними з загальною схемою пристрою за допомогою так званих "переходок - подовжувачів", виготовлених спеціально для цих цілей. Таким чином, інженер - налагоджувальник одержував доступ до елементів, змонтованим на платі субблока за допомогою пайки, і місцям їхнього припаювання. Іншим не менш важливим інструментом налагоджувальника був... дерев'яний молоток. У тестовому режимі роботи пристрою, при якому індикаторні лампочки, установлені на панелях шафи і субблоків, енергійно "моргали", інженер - налагоджувальник інтенсивно постукував дерев'яним молотком по каркасу субблоку. Якщо при цьому в даному субблоці були погано пропаяні місця, то вони, як правило, виявлялися через утрату з'єднання в місці поганої пайки від струсів при ударах, тому що тест зупинявся і "моргання" індикаторних лампочок припинялося. Повторюючи таку процедуру неодноразово, удавалося знайти причину.
За таким "молотобійним" заняттям ми провели чимало днів, поки всі недоліки монтажу удалося знайти і управляючий комплекс "Днепр-22" був підготовлений і успішно зданий Державній приймальній комісії."
Цікаво відзначити, що через багато років, коли В.М.Єгипко вже став керівником відділу (1979 р.), і, здавалося, давно відійшов від досліджень, що стосується проблеми створення "ПЗО", він продовжував "хворіти" цією тематикою й активно підтримав співробітника свого відділу Володимира Борисовича Реутова, інженера від Бога, що розробив і сконструював оригінальний пристрій зв'язку з об'єктом "Сектор", що не відрізняється по своїх можливостях від "Дніпро-22", але мав настільну конструкцію. "Сектор" випускався для потреб АН УРСР дослідним заводом Інституту кібернетики і користувався великим попитом. На жаль, В.Б.Реутова незабаром не стало. Чудовий творчий результат Володимира Борисовича осягла доля ЕОМ "М-180".
Цілком природним наступним великим кроком уперед для В.М.Єгипко був перехід від розробки пристроїв типу "ПЗО" до створення складних, а в ряді випадків унікальних систем контролю і керування на базі УМШП "Дніпро", комплексу "Днепр-2" і інших машин, що завершився розробкою теоретичних основ побудови складних систем автоматизації наукового і промислового експерименту.
Першою на рахунку В.М.Єгипко стала автоматизована система аеродинамічного експерименту для ракетної установи в Подлипках. Потім були розроблені ряд інших: система автоматичної обробки результатів випробувань ракетних двигунів на Південному машинобудівному заводі, м.Дніпропетровськ; автоматизована система керування - "АСУ-лабораторія" для Центрального науково-дослідного інституту комплексної автоматизації, м.Софія, Народна республіка Болгарія; центральний наземний комплекс автоматизованої системи керування, призначений для експериментальної перевірки процесів керування в ракетних комплексах для КБ "Південне", м.Дніпропетровськ; система сполучення з об'єктами для дослідницьких суден гідрометеослужби, Арктичний і Антарктичний НДІ, м.Ленінград.
За кожною системою стоїть багаторічна напружена праця В.М.Єгипко і співробітників, що працювали з ним.
Сімнадцять років В.М.Єгипко працював у Раді по автоматизації наукових досліджень при Президії АН УРСР. Його внесок у створення систем автоматизації наукових досліджень у базових інститутах, визначених Президією АН УРСР для першочергової автоматизації досліджень, важко переоцінити. У цій роботі він виявив велику самостійність, і я допоміг йому першому у відділі створити лабораторію автоматизації наукового експерименту. Силами лабораторії з залученням інших співробітників відділу в Академії були створені система автоматизації наукових досліджень для Інституту проблем міцності, система автоматизації наукових досліджень для Інституту геохімії і фізики мінералів, типова система автоматизованої обробки інформації для медико-біологічних досліджень в Інституті проблем онкології.
У 1966 р. він захистив кандидатську, а в 1976 р. - докторську дисертацію. Наступним важливим починанням була спроба створення так званих автоматизованих проблемно-орієнтованих наукових лабораторій АПОЛ. Мною і В.М.Єгипко було намічено і схвалене Радою по автоматизації наукових досліджень створення 10 АПОЛ, розрахованих на серійне виробництво з метою всебічного забезпечення найбільш важливих експериментальних наукових досліджень.
Попередньо номенклатура і склад АПОЛ детально обговорювалися в інститутах, зацікавлених у їхньому створенні. Зненацька ми знайшли союзника в особі директора Сумського заводу електронних мікроскопів. На зустрічі з ним він познайомив з японською делегацією, з якою завод установив зв'язки для спільної роботи з автоматизації приладів, що випускаються на заводі. Знайшли союзника й у Києві в особі директора заводу "Точелектроприлад" Героя Соціалістичної Праці П.А.Шило. Я запросив його до В.М.Глушкова, попередньо ознайомивши Віктора Михайловича з ідеєю створення АПОЛ. Розмова відбулася, директор погодився розглянути можливість промислового освоєння АПОЛ. Але вже починалася горбачовська "перебудова", потім відбулася трагедія в Чорнобилі, потім наступив розвал Радянського Союзу і разом з ним пішли в минуле мрії і надії.
А наші наміри були дуже обгрунтованими і можливими до реалізації.
Приведу розповідь В.М.Глушкова з моєї книги про це.
"Автоматизація наукових досліджень починалася з автоматизації вимірів і обробки отриманої інформації. Це ми робили ще на початку 60-х років: на відстані обробляли дані, що надходили з Атлантичного океану. Наявність управляючої машини "Днепр" із пристроєм зв'язку з об'єктом "ПЗО" дозволило нам раніше американців здійснити автоматизацію експерименту в Академії наук України. Американці використовували для цієї мети КАМАК - більш досконалі технічні засоби, створені в 1967 році, тоді як "ПЗО" "Днепр" було розроблено в 1961 р. Головою Ради по автоматизації наукових досліджень, організованого в 1972 р. при Президії АН України, був призначений Б.М.Малиновський. Я як віце-президент курирував цю раду, а також рада по обчислювальній техніці, керована А.О.Стогнієм, і рада по АСУ Президії, очолювана B.C.Михалевичем.
Було вирішено силами академічних інститутів розробити автоматизовані проблемно-орієнтовані лабораторії АПОЛ, що включають комплекс вимірювальних засобів, ЕОМ і програми обробки вимірів. Зараз один завод випускає рентгенівські апарати, інший - спектроаналізатори, третій - обчислювальну машину, четвертий - КАМАК і т.п. Це, звичайно, не індустріальний підхід, і такими темпами ми науку не автоматизуємо до кінця XXІ сторіччя. Ми намітили п'ять-шість АПОЛ1, готуємо необхідну технічну документацію і вирішуємо питання про серійне виробництво. Зокрема, мова йде про лабораторію для рентгеноструктурного аналізу, лабораторії мас-спектрографій і ще про цілий ряд лабораторій, що використовуються в хімії, фізиці і біології. Є домовленість із заводом "Точелектроприлад" що вони візьмуть на себе випуск таких лабораторій. Тоді Академія наук, замовивши їх, буде робити лише шеф-монтаж. Звичайно, для якого-небудь унікального експерименту установку прийдеться зібрати самим ученим. Але це повинно бути винятком, а не правилом. А правилом повинно бути здійснення промисловістю шеф-монтажу. Малиновського це відразу захопило, і він включився в повну силу, а працювати він уміє, треба віддати йому належне."
Чудовим досягненням В.М.Єгипко стала виконана їм робота зі створення науково-методичних основ організації і проектування інтегрованих систем автоматизації складного промислового експерименту. Її використання дало можливість співробітникам Національного технічного університету КПІ й Авіаційного науково-технічного комплексу ім. O.K.Антонова здійснити високопродуктивний промисловий експеримент при створенні складних технічних об'єктів, зокрема літаків "Ан" нових серій. Він дозволив: підвищити ефективність, скоротити тривалість і вартість експериментів, збільшити продуктивність і інформативність експериментального устаткування; забезпечити скорочення часу випробувань на 30-80%, матеріальних і енергетичних витрат на 20-70%, підвищити надійність функціонування (скорочення відмовлень) у 1,5...5 разів, знизити собівартість виготовлення на 10...30 %, збільшити ресурс роботи агрегатів і вузлів у 1,5-3 рази, знизити їх вагу на 1-8%.
При створенні нового літака "Ан-70" інтегрована система промислового експерименту забезпечила: визначення льотно-технічних і злітно-посадочних характеристик; визначення стійкості і керованості; обробку й аналіз даних трубних і стендових випробувань; обробку даних розподілених навантажень, визначення по них інтегральних характеристик, їхня передача і використання в міцнісних і ресурсних випробуваннях; перерахування даних чисельного моделювання на натурний зразок, планування і проведення випробувань на міцність з урахуванням отриманих результатів чисельного моделювання; визначення розподілених навантажень на несучі поверхні літальних апаратів і їхнє використання в розрахунках міцності конструкції; керування імітаторами маршових двигунів; визначення характеристик літальних апаратів з урахуванням обдування; проведення експериментально-дослідницьких робіт в аеродинамічних трубах; контроль і випробування радіоелектронного бортового і наземного устаткування й ін.
Реалізація такої складної інтегрованої системи зажадала переосмислення процесу її створення і його методичного упорядкування, результатом чого стали науково-методичні основи організації і проектування систем автоматизації складних промислових експериментів. У рішенні цих питань саму активну участь узяв В.М.Єгипко. Так йому удалося сказати нове вагоме слово у своїй творчій діяльності, що почалася багато років тому з народження "ПЗО" УМШП "Дніпро".
Він заслужено став одним з лауреатів Державної премії України за 1994 рік.
Їм опубліковані 180 наукових праць, з них 7 монографій.
В.М.Єгипко продовжує плідно трудитися, хоча вже не в Інституті кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України, якому віддав велику частину свого життя і який дав йому путівку у велике творче життя.
Почну здалеку: травень 1942 року, жорстокі бої на Північно-західному фронті. Частина, в якій я служив, за десять днів втратила більше половини свого складу. Вона була тільки що сформована в одному з міст Поволжя. Солдати, в основному не обстріляні, не звикли рити глибокі окопи і траншеї, будувати міцні бліндажі. Іноді укриттям ставав просто курінь з гілок. Звідси величезні, невиправдані втрати.
Нас змінила сибірська бригада. Відразу ж вразила обгрунтованість сибіряків. Ще на підході до лінії фронту солдати бригади з повною віддачею попрацювали - вирили окопи і траншеї в повний зріст, побудували бліндажі в два-три накати з товстих колод, укриття для кулеметних гнізд і навіть ... укриття для коней! У бойових умовах бригада проробила все теж саме, і коли через місяць напружених боїв бригаду перемінила наша частина, що отримала поповнення, бригада ішла на відпочинок майже у повному складі!
Я розповів про це тому, що згадав "сибірські" сімейні корені Юрія Сергійовича Яковлева. Його характер, стиль роботи цілком відповідає назві розповіді. Обгрунтованість в усьому - великому і малому, послідовність і цілеспрямованість у роботі, величезна працездатність, відповідальність, - от основні риси Ю.С.Яковлева. Досить сказати, що саме Юрій Сергійович забезпечив розробку пристроїв пам'яті практично для всіх ЕОМ, створених у відділі управляючих машин.
Його діяльність почалася в 1969 році, з моменту появи в Інституті кібернетики. Проектування і побудова феритної пам'яті на кілька років стала його основною задачею. Потім він переорієнтувався на більш досконалу - напівпровідникову пам'ять. І в тому і іншому випадку розроблені пристрої відрізнялися високою надійністю, зручностями експлуатації, високими характеристиками по швидкодії й обсягу пам'яті.
Хто мав хоча б деяке уявлення про розробку пристроїв пам'яті на феритних сердечниках знає наскільки це кропітка, потребуюча величезного терпіння, уваги, віртуозного технічного виконання робота. Налагодження змонтованих пристроїв пам'яті, також справа не проста. Пройшовши цю школу багаторазово, Юрій Сергійович пізнав усі тонкості побудови запам'ятовуючих пристроїв і успішно підготував і захистив кандидатську, а потім докторську дисертації.
Пам'ятаю, що першим опонентом по докторській дисертації Юрія Сергійовича був видатний учений з Ленінграда С.А.Майоров. Раптом від нього прийшов лист із сердитою критикою на основні результати роботи. Пам'ятаю, я був не дуже здоровий, але зволікати було ніколи, і разом з Ю.С.Яковлевим ми стали розбиратися, чим незадоволений професор. Виявилося, що він був не правий, про що йому було повідомлено, і конфлікт благополучно розв'язався. Але похвилюватися довелося і мені і Юрію Сергійовичу.
Однією з перших робіт Юрія Сергійовича була розробка й установка (разом з О.В.Палагіним) цифрового регулятора на одній з установок (одержання пароксилола) нафтоперегінного заводу в Ново-Куйбишеві. Юрій Сергійович уперше запропонував використовувати в якості основного і практично єдиного блоку регулятора феритну пам'ять, включивши в нього процесор на тих же феритних елементах, на яких була побудована пам'ять. Наявність процесора, крім відомих законів регулювання, дозволило здійснювати найпростішу оптимізацію процесу одержання пароксилола. Разом зі співробітниками заводу макет цифрового регулятора був запущений в експлуатацію. Грунтуючись на досвіді успішної роботи регулятора, співробітники заводу, у першу чергу мій аспірант А.П.Наумчук, показали доцільність широкого використання подібних пристроїв у нафтопереробній промисловості.
Восени 1983 р. керівництво Міністерства приладобудування і засобів зв'язку (МПЗЗ) включило мене до складу делегації на поїздку в Женеву, де проходила міжнародна виставка "Телеком 83", присвячена розвитку техніки зв'язку. Саме тут мені удалося побачити навіч персональні ЕОМ, які тільки що з'явилися, у тому числі ІBM PC, найбільш відому на той час. Були й інші "персоналки", але менш відомі. З'явившись у Києві, я виступив на вченій раді відділення з докладною розповіддю про все побачене на виставці, передав для ознайомлення численні проспекти на експонати виставки. У Радянському Союзі в ці роки з'явилися перші персональні ЕОМ, але погоди вони не зробили, оскільки копіювали далеко не кращі західні зразки.
Разом з Ю.С.Яковлевим ми поїхали до Мінська в Інститут управляючих обчислювальних машин НДІ КОМ Мінрадіопрому, що розробляв нижчі моделі ЄС ЕОМ. На зустрічі з директором інституту Георгієм Павловичем Лопато і провідними конструкторами інституту домовилися про спільну розробку персональної електронної обчислювальної машини ПЕОМ, що доповнюють ЄС ЕОМ і можливо більш широкої координації робіт зі створення ПЕОМ. Небагато пізніше, але зате більш грунтовно, до робіт по створенню ПЕОМ, підключилися мінчани при активній участі Інституту кібернетики АН УРСР (Ю.С.Яковлев, Н.В.Нестеренко, В.М.Єгипко, В.О.Романов, В.Н.Коробейников).
Чудовим досягненням Ю.С.Яковлева, співробітників його відділу і співробітників НДІ КОМ стала розробка першого в колишньому СРСР сімейства персональних ЕОМ. Саме сімейства, оскільки спроби створення окремих персональних ЕОМ були. Сімейство персональних ЕОМ було доповнено комплексом модулів професійної орієнтації, що дозволяють створювати разом з ЕОМ проблемно-орієнтовані комплекси для автоматизації наукових досліджень, складних промислових експериментів, для створення систем керування технологічними процесами й об'єктами.
У 1990-1992 р. там же і тими ж було розроблено і потім організоване багатосерійне виробництво сімейства сумісних побутових персональних комп'ютерів МК88.01 - МК88.06, для рішення задач малої і середньої складності в побуті, у сфері освіти, у діловій сфері, організації дозвілля й інших сфер повсякденної діяльності, а також для застосування в професійних сферах діяльності. Таким чином, деякою мірою був повторений, але на новій технічній базі, досвід створення УМШП "Дніпро", ЕОМ "М-180",
Напружена і плідна багаторічна робота Ю.С.Яковлева була гідно відзначена - він став одним з лауреатів премії Ради Міністрів СРСР за 1984 рік.
Ну, а далі... Далі розвал Радянського Союзу, звуження наукових і виробничих зв'язків, орієнтація України на західну комп'ютерну техніку і лише зараз - поступове повернення до нерозумно втрачених можливостей мікроелектроніки в Україні.
Розробка основ теорії і методів побудови багатозначних елементів, а на їхній основі структур обчислювальних пристроїв і систем привела Ю.Л.Іваськіва до створення нового перспективного напрямку розвитку обчислювальних засобів з унікальними технічними й експлуатаційними характеристиками. Отримані ним результати були покладені в основу оригінальної концепції побудови архітектур і структур ЕОМ ненейманівського типу.
Ю.Л.Іваськівим був розроблений (разом з Н.Н.Айзенбергом) математичний апарат багатозначної граничної логіки, що розширює можливості обліку властивостей реальних об'єктів і явищ різної природи. Запропоновано новий клас універсальних (багатофункціональних) багатозначних граничних логічних елементів з однорідною організацією структури, що володіють перевагами при реалізації методами інтегральної технології.
Разом з В.Л.Белявським Ю.Л.Іваськів досліджував клас позиційних надлишкових систем числення з представленням інформації багатозначними кодами, що допускає унікальну для позиційних систем числення можливість реалізації операцій багатооперандного підсумовування з довжиною переносу, не перевищуючу одиницю.
Були запропоновані (разом з В.М.Глушковим і В.Л.Белявським) нові принципи побудови й оригінальні способи реалізації мультимодульних ієрархічних структур обчислювальних систем, що передбачають розподіл модулів на обробні і комутаційні, ієрархічну організацію комутаційних модулів, розподілене керування структурою, адаптивну організацію зв'язків між функціонально-орієнтованими модулями з урахуванням специфіки класу розв'язуваних задач. Показано, що в обчислювальних системах на основі запропонованих мультимодульних ієрархічних структур може бути досягнуто лінійне збільшення затримки передачі інформації зі збільшення кількості обробних модулів, що уперше відкриває реальну можливість необмеженого збільшення продуктивності при відповідному виборі їхнього числа.
Робота з В.М.Глушковим (Ю.Л.Іваськів був секретарем групи розроблювачів багатоконвейєрної ЕОМ, керованої В.М.Глушковим) сприяла розробці структури й архітектури макроконвеєрної ЕОМ.
Запропонована Ю.Л.Іваськівим концепція побудови архітектури і структури ЕОМ ненейманівського типу передбачала ревізію сукупності принципів фон Неймана на всіх рівнях переробки інформації з урахуванням їх специфіки і взаємного впливу в результаті використання:
- розробленої багатозначної граничної логіки, а також запропонованих універсальних і багатофункціональних граничних логічних елементів на рівні операцій над розрядами;
- запропонованих позиційних надлишкових систем числення, що допускають реалізацію багатооперандних операцій підсумовування з довжиною переносу не перевищуючу одиницю (елементарні операції над словами);
- спеціальним чином упорядкованої множини модулів у мультимодульній структурі запропонованого типу, названого мультимодульним ресурсом (складені операції над словами);
- мультимодульних ресурсів різного типу і запропонованих методів реалізації простих вбудованих процедур типу елементарних функцій, а також обчислювальних пристроїв, орієнтованих на обчислення по формулах і кореляційно-спектральний аналіз випадкових сигналів (операції для сукупності слів);
- мультимодульних ієрархічних структур (операції над структурованою множиною слів, реалізованих при рішенні різних класів задач).
Ця концепція викладена в його докторській дисертації, трьох монографіях і більш ніж у ста статтях і авторських свідоцтвах на винаходи, на які маються посилання у вітчизняній і закордонній літературі.
Виконання наукових досліджень Ю.Л.Іваськів тісно зв'язував з науково-організаційною роботою, проведенням різних суспільних заходів у відділенні кібернетичної техніки. Це, природно, вимагало додаткових зусиль з його боку. Але обстановка високої відповідальності, що сформувалася у відділенні, як правило, не дозволяла співробітникам обмежуватися тільки особистими інтересами. У 70-х і початку 80-х років минулого століття він був ученим секретарем ученої ради відділення, про що розповів сам:
"От така розмова відбулася в мене з керівником відділення, завідувачем відділом управляючих машин Борисом Миколайовичем Малиновським:
- Юрій Лукич, мені потрібна Ваша допомога. Прошу взятися за роботу ученого секретаря відділення.
- Не зможу Борис Миколайович. Я є керівником теми, виконуваної по постанові Уряду, закінчую монографію, у розпалі робота над докторською дисертацією.
- Але ж хтось повинен... А у Вас, я упевнений, вийде! Давайте краще обговоримо, що потрібно зробити!
От і всі! Які можуть бути заперечення проти таких доводів! А потрібно помітити, що в той час у відділенні було кілька сотень співробітників - типовий академічний інститут середніх, так сказати, масштабів, із усіма його проблемами і турботами.
І почалася робота, що продовжувалася багато років: раз на два тижні засідання вченої ради, на кожному засіданні - обов'язкова проблемна доповідь, запрошення доповідачів - своїх і "з боку" (як завжди нескінченно зайнятих), затвердження тем, складання різних звітів і довідок - усього не перелічити. Але саме в ті роки зросло число моїх публікацій, вийшла друком одна монографія, за нею - інша. З чим це було пов'язано? Напевно, насамперед, з тим, що у відділенні сформувався мікроклімат творчого співробітництва, довіри. Я не пам'ятаю випадку, щоб мені як ученому секретарю довелося двічі звертатися за необхідною інформацією до керівників відділів З.Л.Рабіновича, О.В.Палагіна, Г.О.Михайлова, A.M.Лучука, А.І.Кондалєва, О.В.Тозоні, В.П.Деркача, Л.С.Алєєва. Допомагала роботі вченої ради і позитивна оцінка моєї діяльності ученим секретарем Інституту кібернетики В.І.Гриценко. Приємно було усвідомлювати, що зусилля колективу відділення кібернетичної техніки не пропадали даремно: результати наукових досліджень, виконаних у відділенні, одержували популярність і визнання і в Інституті, і за його межами, усе частіше робота відділення відзначалася в наказах по інституту. Борис Миколайович одержав високу урядову нагороду - орден Трудового Червоного Прапора. Його учень Олександр Васильович Палагін у ці роки захистив докторську дисертацію й очолив у відділенні науковий відділ. Як визнання заслуг і авторитету відділення з'явилося обрання секретарем партійного комітету Інституту кібернетики АН УРСР вихованця відділення Ю.С.Яковлева і головою об'єднаного місцевкому - І.Д.Войтовича.
Цікавими, наповненими значимими подіями було в ті роки і громадське життя у відділенні. Велику роль у згуртуванні колективу, установленні високих моральних норм поводження, вихованні молодих співробітників мало проведення читацької конференції по книзі "Путь солдата" учасника Великої Вітчизняної війни Бориса Миколайовича Малиновського. Проведенню конференції передувала велика підготовча робота, у якій взяли участь багато співробітників відділення.
Я написав сценарій конференції. Вести її по цьому сценарію залучив співробітницю відділення Т.В.Нікітіну. Виникла ідея - до відкриття конференції підготувати ілюстративний матеріал, запросити в Інститут героїв книги. Скромний у мирному житті Борис Миколайович був явно збентежений підготовкою, що ведеться. На превелику силу удалося тимчасово конфіскувати його фронтовий архів: пожовтілі, часто малюсінькі фотографії, зроблені на дорогах війни, по яких проліг його солдатський шлях, зусиллями завідуючої фотолабораторії інституту чудового майстра Наталі Олексіївни Самофалової були перетворені в планшети пристойних розмірів. Напередодні конференції вони були розвішані в конференц-залі і просто в коридорах інституту.
Гостями конференції в день її відкриття були і самі герої, що приїхали з різних міст.
Пам'ятається такий випадок. У книзі є епізод, коли шлях Малиновського і колишнього з ним однополчанина перепинила річечка. Стали шукати брід, знайшли місток. У самий останній момент їм зустрівся загін партизан, який був в лісі. Вони відговорили їх йти по містку. Виявилося, що він був замінований. І от у ході конференції, зовсім не за сценарієм, одна зі співробітниць відділення перепитує, у якому районі відбулася ця зустріч, і заявляє, що цю історію знає не по книзі. Її батько не раз згадував, як під час війни по чистій випадковості врятував двох радянських офіцерів від вірної загибелі, і його розповідь запам'яталася в її родині. Конференція по книзі спогадів "Путь солдата", проведена у відділенні, мала резонанс не тільки в Інституті, але й у Києві. Матеріали, присвячені конференції, були опубліковані в міській газеті "Прапор комунізму". Кореспондент газети, що був присутній у той день у залі і "заваливший" усі редакційні заходи, прямо з Інституту подзвонив редакторові: - "Я був на такій зустрічі, піти з якої і у Вас не вистачило би сил". А ветерани відділення (тепер уже ветерани!) згадують про цю подію в житті відділення майже тридцятирічної давнини і дотепер.
З часу моєї роботи у відділенні кібернетичної техніки пройшло понад двадцять років. З задоволенням згадую ці роки. Вони були для мене школою вимогливості, принциповості, організованості.
Я переконаний, що зовсім не випадково багато робіт, виконані у відділенні кібернетичної техніки, були відзначені Державними й академічними преміями, знайшли відображення в солідних монографіях, лягли в основу докторських і кандидатських дисертацій."
До цього можна додати, що і сам Ю.Л.Іваськів одночасно з активною участю в житті відділення кібернетичної техніки й Інституту мав інші захоплення. Його колеги не раз відвідували багато виставок його графічних робіт, матеріали про одній з них були поміщені в газеті "Известия". Своїми малюнками він проілюстрував ювілейний випуск журналу "Кібернетика" (1977, №6), присвячений 20-річчю Інституту кібернетики АН УРСР, науковий звіт про роботу VІ Всесвітнього конгресу ІФАК, опублікований у журналі "УСиМ" (1978, №5).
В даний час Ю.Л.Іваськів - професор Національного авіаційного університету в Києві. Продовжує підтримувати зв'язки з Інститутом кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України, активно бере участь у громадському дискусійному клубі імені М.М.Амосова при Київському будинку вчених НАН України. На своїх заняттях зі студентами він не тільки виступає як викладач свого курсу лекцій, але і як учений, що зберіг у своїй пам'яті повчальну історію розвитку Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України.