English
Українська |
Дорогой Борис Николаевич!
Примите мои самые искренние поздравления со славным юбилеем! Пользуюсь приятным случаем, чтобы выразить Вам благодарность за участие в моей судьбе. Ведь именно Вы в далеком 1956 году в Лаборатории в Феофании были первым официальным лицом, благословившим меня на работу в замечательном молодом коллективе, который возглавлял В.М. Глушков.
Ваши книги воспоминаний вдохновили меня на осмысление собственного пути среди неординарных людей в Институте. И я благодарна Вам за внимание к моим скромным запискам.
Приведу высказывание Вольтера в переводе на русский язык: "Почтенный возраст – зима для невежд и время жатвы для ученых". Жатва не закончена – жизнь продолжается! Здоровья Вам и благополучия, дорогой Борис Николаевич!
С уважением, Н.Мищенко
24 августа 2011 года
Надія Михайлівна Міщенко згадує: "Коли я поступала на роботу в Лабораторію, провів зі мною бесіду парторг Лабораторії (Лабораторія №2 Інституту математики АН УРСР), тоді ще кандидат технічних наук Малиновський Борис Миколайович. Під час утворення Обчислювального центру АН УРСР він став заступником директора з наукової частини. Як керівник розробки кількох серій обчислювальних машин, зокрема, призначених для керування виробничими процесами, він став доктором технічних наук, членом-кореспондентом НАНУ, Заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом Державної премії України, академічних премій імені С.О Лебедєва та імені В.М. Глушкова.
Борис Миколайович здійснив ще одну унікальну роботу - написав серію документальних повістей про розвиток обчислювальної техніки в Україні та в СРСР, про вчених та інженерів - творців цієї техніки. Найцінніше те, що автор як безпосередній учасник і організатор процесу створення обчислювальної техніки, був знайомий з багатьма колегами з інших інституцій і володів документальною базою, яка була доступною не для всіх.
Пропрацювавши в Інституті кібернетики НАНУ 46 років, мені цікаво зустрічатися в книжках Бориса Миколайовича з знайомими, малознайомими і невідомими персонажами, причетними до науки кібернетики. Ці книжки надихали мене на осмислення власного шляху в науковому середовищі ІК НАНУ.
Особливої уваги заслуговує автобіографічна книжка Бориса Миколайовича "Путь солдата" ("Рад. письменник", Київ, 1984, 192 стор.) про його власний шлях у страшній війні з поразками і перемогами, з тілесними й душевними ранами. Пройшовши всі випробування у Великій Вітчизняній війні, яку не без підстав тепер називають Другою світовою, автор не втратив надій та сподівань молодості, не зачерствів душею і вдруге вийшов переможцем, уже в науці.
Під час бесіди з Борисом Миколайовичем перед вступом до Лабораторії я найбільше боялася питань про прописку в Києві, якої у мене не було, і про батька, якого було репресовано, - про його реабілітацію тоді я ще не знала. На щастя, таких питань до мене не було."