"Дніпро" - перша вітчизняна напівпровідникова управляюча машина широкого призначення
Серійне виробництвоПро широке впровадження управляючої машини широкого призначення (УМШП) можна було думати тільки при організації її серійного виробництва. У той час у країні були раднаргоспи, багато складних питань вирішувалися на місці, і мені повезло. Коли прийшов до керівника промислового відділу Київського раднаргоспу П.І.Кудіну, розповів про УМШП, її застосування, численні запити і необхідність організувати серійне виробництво, він, подумавши, назвав мені завод "Радіоприлад", де директором був М.З.Котляревський. Йти до директора заводу один Борис Миколайович не зважився, попросив Віктора Михайловича. Пішли разом. Котляревський, до нашої радості, без особливих розмов і пояснень погодився. Єдине, що його цікавило, - так це розміри машини. Оскільки завод випускав осцилографи, то ми порівняли УМШП із ними, сказавши, що машина в 5-6 разів більше осцилографа. Директора ця відповідь задовольнила. Сказав, що підготує приміщення, набере монтажників і виділить, якщо знадобиться, людей для доробки документації на машину. Ми пішли в захопленні від енергійного директора. Свою помилку - порівняння УМШП з осцилографами - Борис Малиновський зрозумів пізніше. Однак підготовка серійного випуску УМШП зажадала величезної праці, наполегливості, подолання різного роду труднощів. По-перше, визнання необхідності універсальної управляючої машини не прийшло саме по собі. У той період усі захоплювалися тільки машинами спеціалізованими ("Сталь 1", "Сталь 2", бортові ЕОМ та ін.). Пам'ятаю, - згадує Б.М.Малиновський, - я підготував статтю "Управляюча машина широкого призначення". З журналу "Автоматика і телемеханіка", куди була послана стаття, її повернули, відзначивши, що питання не актуальне. Це було, якщо не помиляюся, у 1958 році, коли в одному з американських журналів з'явилася стаття про машину РВ-300, головним достоїнством якої відзначалася її універсальність. У 1959 р. в Москві проводилася перша всесоюзна нарада по управляючим машинам. Там була і доповідь Б.М.Малиновського про УМШП, що вже починала оживати. Доповідь викликала численні питання. Бориса Миколайовича включили в комісію з підготовки рішення наради. У проект включили фразу: "Схвалити розробку УМШП в АН УРСР". На заключне засідання комісії з'явився начальник відділу обчислювальної техніки Держплану СРСР Лоскутов. Б.М.Малиновський знав його по книзі, присвяченій різного роду РЦУ і спеціалізованим ЕОМ (досить примітивної). Тримався він як царський вельможа. Почувши фразу про УМШП, сказав: - Викреслити, щоб і духу не було. Ця машина робиться заради похоті академіків і нікому не потрібна. Фраза була викреслена. Сперечатися із самозакоханою людиною, наділеною величезною владою, було марно. Проти УМШП почалася війна, тільки безкровна. З одного боку - бюрократична, з іншого боку - від небажання зрозуміти і підтримати прогресивну розробку. Та й працювати доводилося по-фронтовому, - тривале комплексне налагодження вели цілодобово. Борис Миколайович приходив на роботу о восьмій ранку, годину-півтори займався справами заступника директора - читав, складав і підписував різні "папери", інші денні години ішли на організацію справ по УМШП. Повертався додому не раніше дванадцяти ночі. Перед тим як іти додому знову переглядав пошту, що нагромадилася за день. І так щодня, за винятком відряджень, протягом усіх трьох із зайвим років, поки створювалася УМШП. Дуже важко було працювати з заводчанами. Коли одержали з заводу першу виготовлену там машину, нас охопив жах. Це було збіговисько деталей - і тільки. Усі численні паяні з'єднання - а їх було понад 100 тисяч, - були виконані самим огидним чином і постійно відмовляли. Контакти в розніманнях - а їх було теж чимало (близько 30 тисяч) - постійно порушувалися. Налагодити таку машину було просто неможливо. Що ж з'ясувалося після відвідування цеху, де збирали УМШП ? Директор заводу, почувши лише те, що машина в 6 разів більше осцилографа, набрав хлопчиків та дівчаток, які щойно закінчили школу, посадив їх на робочі місця в щойно обладнаному приміщенні, озброїв паяльниками, і от вони й почали "паяти" елементи машини (пайки хвилею ще не було) і ламати рознімання необережним поводженням. Оскільки термін установки першої УМШП у бесемерівському цеху наближався, довелося перепаяти практично всю машину, замінити багато рознімань, і тоді налагодження пішло. Пам'ятаю, у ті важкі дні Борис Миколайович зібрав усіх, хто міг допомогти, і сказав: - Розумію, що робота дуже нелегка. Але на фронті було важче. Повірте мені: ви ж не гірше фронтовиків! Борис Малиновський звертався до молодих - більшості було 23-25 років; йому виповнилося 35, він був на 10 років старший, плюс - участь у війні, що додала відповідальності і самостійності, ще два довоєнних роки служби в армії. Слова Б.М.Малиновського вплинули: співробітники працювали не щадячи сил (А.Г.Кухарчук, B.C.Каленчук, Л.О.Коритна, В.Г.Пшеничний, І.Д.Войтович та ін.). Приймати машину приїхала Держкомісія на чолі з академіком А.О.Дородніциним. До неї були включені і представники заводу. Почався прогін машини на час, потім іспити на нагрівання, на працездатність при заміні елементів, вирішувались задачі, запропоновані членами комісії, постійно йшли тести на справність пристроїв і машини в цілому. Іспити велися вдень і вночі протягом тижня. Заводчани улаштували дійсну змову при прийманні документації. Хоча остання готувалася за участю заводських конструкторів, представник заводу Л.П.Пасіков висловив особливу думку про те, що частину документів треба переробити. Комісія прийняла УМШП із високою оцінкою, відзначила, що це перша в Радянському Союзі напівпровідникова управляюча машина і що необхідно провести через рік її друге випробування безпосередньо на місцях застосувань.  |
