"Українська Хатинь"

Б.М.Малиновський

20 вересня 1943 року дивізія звільнила Корюківку - районний центр, де до війни проживало близько 7 тисяч осіб. Нас вразив вигляд містечка. Замість будинків - нескінченний неживий ряд уцілілих димарів уздовж колишніх вулиць, зарослі бур'янами городи. Хтось із солдатів витягнув з підпічку замурзаного хлопчака. Коли його нагодували солдатським обідом і стали розпитувати про матір, батька рідних, він на всі питання відповідав двома словами: "Німець убив". І бачити його і чути такі відповіді було важко і боляче. Але ми ще не знали справжніх масштабів трагедії, яка спіткала жителів Корюківки.

Надзвичайна державна комісія за злочинами окупантів у Чернігівській області пізніше встановила, що в березні 1943 року гітлерівці спалили в Корюківці 1290 будинків з 1300, які існували і знищили більшу частину жителів містечка. Всього в районі було розстріляно 7640 чоловік, 1129 - викрадені в фашистське рабство. А за роки окупації з Чернігівщини було примусово вивезено 41578 чоловік.

У самому Чернігові гітлерівські кати вбили 52453 чоловік. У селі Єліне і на хуторі Містки Щорсівського району було вбито 440 радянських громадян. У клубі села Тиниця Бахмацького району гестапівці спалили живцем 112 сільських активістів. У Носівському районі було повністю спалено село Козари і розстріляно 3908 його жителів. З лиця землі було стерто село Піски Новобасанського району та знищено понад 860 селян.

Пізніше, на одній із зустрічей ветеранів нашої дивізії, я поділився враженнями про трагедію Корюківки у присутності колишнього військового лікаря Галини Сергіївни Федько. У свою чергу вона згадала:

- У Корюківку наш санбат увійшов майже одночасно зі стрілецькими полками. Бій за неї був коротким. Вороги тікали в паніці, залишивши розвішаною на деревах біля ставка для сушки нижню білизну. Ми рухалися першими по одній з доріг, що проходили через містечко, і стали свідками приголомшливої картини людського болю і відчаю: на дорозі лежав мертвий старий, перерізаний танковою гусеницею. Скелет напівспаленого юнака виднівся поруч. Над трупами схилилася жінка. Побачивши нас, вона в німому пориві підняла руки догори, ніби кажучи: "Помстіться!" Я досі бачу її очі, без сліз, палаючі болем і гнівом.

Наступним на бойовому шляху дивізії було місто Щорс. І в ньому окупанти залишили свої криваві сліди. Жителі розповіли, що в місті активно діяла група молодих підпільників - колишніх школярів, в яку входила і піонерка Ніна Сагайдак. Вона була пов'язана з партизанським загоном А.Ф. Федорова, була душею юних підпільників, діяла відважно й зухвало.

7 листопада 1942 року Ніна пробралася на міський радіовузол та привітала жителів міста зі святом Великого Жовтня, сполошивши всю місцеву поліцію і гестапівське начальство. Ніна непогано знала німецьку і зуміла познайомитися з офіцером, брат якого, як вона дізналася, загинув у концтаборі. Патріотці вдалося отримати відомості про каральну операцію проти партизанів, що готувалася, і вона зуміла вчасно попередити їх.

Фашисти напали на слід Ніни і в травні 1943 року її заарештували. Більше місяця гітлерівські кати катували дівчинку, домагаючись відомостей про молодіжне підпілля і партизанів, Ніна витримала всі тортури і нікого не видала. Коли через чотири місяці наша дивізія звільнила місто і двері в'язниці відкрилися, на стіні камери, де вона перебувала, знайшли напис: "Хто Вийди на волю, передайте - 19 травня 1943 року шістнадцятірічну Ніну Сагайдак розстріляно".

Пам'ять про попіл Корюківки, про нелюдські муки, які пережила шістнадцятирічна Ніна Сагайдак - тендітна і ніжна дівчинка з героїчним серцем, забирали із собою вояки дивізії, які йшли на захід разом з ненавистю до окупантів, які порушили всі закони війни!

Приїхавши через 35 років до Корюківки, я побачив заново відбудоване місто. У райкомі партії розповіли, як відроджувалося місто, про зустрічі колишніх партизанів, про те, що потрібні кошти на створення меморіалу.

А пізніше мені прислали газету "Маяк" від 28 лютого 1987 року, орган Корюківського райкому Компартії України та районної Ради депутатів, де було надруковано повідомлення, що республіка виділила два мільйони рублів на створення меморіалу пам'яті про кожне з 256 сіл, знищених і спалених фашистами в Україні, що чудовий проект меморіалу вже створений і обговорено громадськістю та скоро почнеться його створення в Корюківці. Вона, як і Хатинь, буде включена у всесоюзні маршрути поїздок по нашій країні. До назв, відомим у всьому світі - Лідіце, Орадур, Хатинь, - додасться ще одне, поки ще мало кому знайоме - Корюківка.