"...Восени 1974 р. вийшла урядова постанова про програму "Звезда", яка передбачала переоснащення всіх кораблів ВМФ СРСР новими гідроакустичними комплексами. Головною організацією із здійснення цієї програми визначили НДІ "Гідроприлад" (директор - Юрій Володимирович Бурау, головний інженер - Володимир Іванович Крицин). Головним конструктором призначили О.М. Алещенка. Це була багатопланова робота. Для різних класів надводних кораблів - великих, середніх, малих - необхідно було розробити ряд сумісних багатоканальних цифрових гідроакустичних комплексів з кількома десятками тисяч просторових і тимчасових вхідних каналів отримання інформації. Попередні оцінки показали, що для них потрібні будуть обчислювальні системи продуктивністю у кілька сотень мільйонів операцій на секунду, а обсяг прикладного програмного забезпечення становитиме близько мільйона команд. Необхідність великої номенклатури запам'ятовуючих пристроїв, різноманітної периферії (монітори, індикатори обстановок, самописці, друкуючі пристрої), вимоги щодо високої надійності і т.п. істотно ускладнювали розробку. Подібні проекти в СРСР і за рубежем на той час ще не виконувалися.

У 1978-1979 р. завдяки наполегливості О.М.Алещенко в НДІ "Гідроприлад" було організовано відділ обчислювальної техніки під керівництвом В.Ю.Лапія. Незабаром відділ було перетворено у відділення, а В.Ю.Лапій став заступником головного конструктора з розробки програмно-технічного комплексу. Було прийнято рішення будувати "Звезду" як багатомашинний комплекс на базі восьми ЕОМ "Атака" Минсудпрома СРСР і сполученими з ними декількома спеціалізованими процесорами реального часу, що стали основою цифрової просторово-тимчасової обробки (спектральної, кореляційної, когерентної) комплексу "Звезда".

Під керівництвом О.М.Алещенка і В.Ю.Лапія протягом трьох років були створені три потужні обчислювальні комплекси. Вперше в гідроакустиці сформувався напрям спеціалізованих паралельних багатоканальних обчислювальних комплексів.

У 1984 р. роботи зі створення гідролокатора завершили. Весь комплекс зайняв 200 приладових шаф. Для забезпечення функціонування обчислювальної частини (40 шаф) підготували близько мільйона команд. Вартість розробки становила 100 млн.карбованців^*. У 1985 р. комплекс прийняли на озброєння і передали в серійне виробництво. Його творці одержали Державну премію СРСР (Ю.В. Бурау, О.М. Алещенко та ін.)..."

^*У 80-ті роки один карбованець за своєю покупною вартістю був дещо вищий за один долар США.